Війна розкидала цю родину по світу: тато на фронті, бабуся в Німеччині, а 9-річний іменинник Віталік — в Україні. Чи можна подарувати свято на відстані? Команда «Догляд.Україна» довела, що так. Ми не просто доставили подарунок від бабусі, а й пішли проти власних правил, щоб влаштувати справжнє диво. Читайте історію про те, як ми стали руками й серцем бабусі Наталії.

Пані Ольга залишилась сама — найрідніші чоловіки захищають нас на передовій. Їй стало важко навіть принести дрова чи сходити в магазин. Сини знайшли спосіб подбати про маму на відстані: ми приїхали, щоб допомогти з побутом, заспокоїти та стати її надійним тилом.

Катерина вже 2 роки в Грузії, тато Георгій приїхав до неї на 2–3 місяці. Дім у Броварському районі залишився без господаря саме тоді, коли можливі блекаути та відключення газу. Ми підключили пакет «Безпека оселі»: регулярні візити + виїзди під мороз/блекаут, lockbox із часовими PIN, звіт того ж дня — щоб підтримувати плюсову температуру й бачити підтвердження в той самий день.

Під час короткого приїзду до батьків Наталія запустила через наш сервіс регулярний догляд у Борисполі: огляд дому, узгоджений план (дерева/генератор/зима), графік візитів раз на 2 тижні та короткий звіт після кожного. Подивіться скорочену версію першого візиту.

Бувають історії, які починаються з простого дзвінка — і перетворюються на щось набагато більше.
Спершу це виглядало як звичайне прохання перевірити маму. Але далі на нас чекали несподіванки, нові відкриття й зустріч, яка змінила наше уявлення про турботу, довіру та навіть про сучасний бізнес.
Ця історія про те, що ми думали допомагаємо одним, а насправді дізнались зовсім інше.
Про те, що справжня сила може ховатись у найспокійнішій людині.
І про те, що іноді найбільший «місточок» між людьми — це прості слова: «Все гаразд»..

Коли Ірина виїхала з донькою до Британії, її серце залишилось вдома — поруч із батьками та їхньою дачею під Києвом. Щовечора телефонні дзвінки не знімали тривоги, а відстань тільки збільшувала відчуття безсилля.
Одного дня вона натрапила на «Догляд.Україна» — і замовила прості речі: плитку, продукти, ліки… і квітку для мами. Того вечора Ірина отримала фотозвіт: усміхнені батьки й горщик рожевих пеларгоній на підвіконні.
Ця історія — про те, як турбота перетворює кілометри на дотик, а тривогу — на спокій.

Ми отримали цю історію від нашого колеги.

Вона не зовсім про «Догляд.Україна», проте говорить про те, що ми всі відчуваємо щодня. І саме тому ми хочемо поділитися нею з вами.

«Зима буде» — це історія подружжя, яке готується до холодів, коли впевненість у завтрашньому дні здається крихкою. Несподівана допомога, сусідські репліки, собака як мовчазний свідок і короткий дзвінок із-за океану складаються в буденну картину, де за скупими словами приховані справжні емоції. Це не про пафос — це про витримку.

Історія киці Даші — це оповідь про маленьке життя, у якому переплелися холод і тепло, самотність і турбота. Узимку її підкинули за ворота, і врятувала від холоду велика біла вівчарка Дея, що прийняла кошеня за власне цуценя. Далі було дачне літо — пироги, кава, сміх онуків і ласкава сусідка Ала, яка стала другою мамою для Даші.
Але восени все змінилося: господарі не змогли повернутися з-за кордону, Ала мала їхати до Києва, а Даша ризикувала залишитися зовсім сама. І саме тоді у її житті з’явилися нові люди, які сперечалися, радилися, шукали вихід — і врешті вирішили подарувати їй дім.
Це тепла, трохи котяча й трохи людська історія про те, що справжній паспорт для кішки — це не документи, а людське серце, яке не боїться взяти відповідальність.